Подвійні стандарти

У таборах інтерновані були розділені за національною ознакою огорожами з колючого дроту. З полоненими західних союзників переважно зверталися відповідно до положень Женевської конвенції від 27 липня 1929 року. Представники Міжнародного Червоного Хреста могли стежити за дотриманням Конвенції у секторах, де утримувалися полонені західних союзників. Це також було зроблено у Вольфсберзькому Шталазі XVIII А. Проте їм було відмовлено у доступі до «російського сектору». Расистська зневага та ненависть до політичних супротивників — «єврейських більшовиків», «недолюдей» — тривали й у таборах для військовополонених на території Рейху. У порівнянні з полоненими західних союзників, солдати Червоної Армії отримували менші за наповненням і гірше за якістю продовольчі пайки, менше опалювальних матеріалів, їх казарми були безнадійно переповнені, медичне обслуговування було або поганим, або зовсім не було, а смертність від тифу, висипного тифу виснаження ніколи не припинялася.