Спотворені та забуті

Протягом десятиліть після 1945 року існувала низка груп жертв, переслідування яких за часів Третього рейху більшою мірою трималося в секреті від австрійської громадськості: відмовники від військової служби з міркувань совісті, психічнохворі та інваліди, геї, релігійні меншини тощо. про найчисленнішу групу – жертви націонал-соціалізму, які були пригнічені та забуті під час холодної війни, – досі не доходить до широкого загалу. З 5,7 мільйона солдатів Червоної армії, що потрапили до рук німців у період між вторгненням 22 червня 1941 року та закінченням війни, 3,3 мільйона не пережили полону, що відповідає більш ніж 57 % радянських військовополонених (1). Злочини націонал-соціалістів, кількість жертв яких обчислювалася мільйонами, не обмежувалися концтаборами, Голокостом та таборами смерті. Німецькі табори для військовополонених були місцями мільйонів смертей, оскільки в них знаходилися полонені Червоної Армії. Найпоширенішими причинами смерті були тиф, дизентерія та інші інфекційні захворювання, які спалахнули у концентраційних таборах (Дулаг) у внутрішніх районах німецько-радянського фронту. Тисячі червоноармійців, що зібралися тут, знаходилися просто неба в умовах негоди без будь-якого захисту і в кращому випадку, з неповноцінним раціоном. Вони не мали також мінімальних санітарних умов та медичної допомоги.